2.4.2. Наш Паша

У 1943 село Липляни було визволено від німецьких загарбників. Майже все зруйнували окупанти. Чоловіки на фронтах вже добивали звіра. В селі лишились старі, малі діти, вдови й підлітки. Треба було відновлювати господарство на селі. Фронт чекав підмоги й хліба.

Хазяйство на селі очолив Прус Павло Петрович, чесна, добродушна, поміркована людина. Треба було мати велику силу волі, розум, уміння вести за собою людей у такий важкий час. Техніки ніякої, тяглової сили нема, все лягло на тендітні жіночі плечі. А кругом розруха. Потрібно зводити нові приміщення для худоби, житлові будинки для людей. З ким? Із чого?

Спеціалістів не було, все пробували робити своїми руками.

Важко! Ой як важко було! Добре, що Павло Петрович душевно зріднився з людьми. А люди відчули його доброту, відчули його щире серце, його турботу про простих людей. На селі його просто називали: «Наш Паша»!

На кожен його поклик відзивалися з відкритою душею. А він старався допомогти кожній людині у скрутну годину. Бачить, що сім’я потерпає від голоду чи холоду, то відразу й реагує як дозволяли статки: випише то 2 кг муки, то якесь відро картоплі. А в холод пошле їздового, щоб завіз із лісу хуру дров. Ніколи нікому не відмовляв, хоч і сам жив не у високих достатках. Малесенька хатиночка на 3 віконця, тісненькі сінечки й комин у каглу. Та цим не переймався. На першому плані в нього були люди. Разом із ними ділив і горе, й радість. Прийшов жаданий День Перемоги, то мерщій запріг коняку, сів на воза ― і від хати до хати: загадував, щоб нічого не робили, бо такий святковий День настав. А багато селян у цей день садили картоплю як під заступ, так і кіньми. Зупинили роботу, щоб відсвяткувати день Перемоги, а роботу закінчити завтра.

Старожили й до сьогодні згадують добрим словом свого колишнього керівника. Дружина Паші, Тетяна, фізично працювала нарівні з іншими односельчанами. Єдиного сина виростили, та й того забрала війна. Добре знали, яке це горе, коли сім’я втрачає рідну людину, молоду, вродливу. Все своє горе намагались поховати у праці, бо трудились на совість.

Прус Павло Петрович очолював хазяйство до 1959 року. За його керівництва колгосп зміцнів. Налагоджено 4 бригади. Кожна бригада мала по 4 пари коней. На фермі дійні корови, відгодівельна група, телята, коні, овечки, свині, гуси, кури.

Автопарк поповнився новими машинами і тракторами, комбайни, сівалки і весь дрібний інвентар, щоб обробляти землю, своя кузня.

У селі діяла школа (130 учнів), медичний пункт, клуб, бібліотека, магазин.

Значний внесок у розвиток села приносила хмелебригада. Було 5 плантацій хмелю, своя сушарка. Життя налагоджувалось. Отаких треба господарів на землі.