2.4.7. Сусіди

Сусіди ― це найближчі люди, майже рідня. Недарма, як купляють квартиру чи хату в селі, то перш дізнаються, які сусіди. Чи добродушні, чи подільчиві, чи поважають людей, чи вміють розділити радість або допомогти в горі. З давніх-давен на нашій славній Україні сусіди жили дружно й мирно і ділились усім необхідним. Ця традиція збереглась і до сьогодні. Є на нашій вулиці славна сусідка Валентина. Вона охоче ділиться з сусідами, чим має. Наростила на огороді ранніх огірків ― ділиться, у кого їх ще немає. Напекла свіжих пирогів ― швиденько несе сусідам: «Скоріш смакуйте, свіженькі!». От таких сусідів би побільше. Дуже гарно сказано про сусідку в українській народній пісні: «Ой сусідко, сусідко, сусідко позич мені решітко, решітко. Я си муки потрясу, потрясу, завтра вранці принесу, принесу».

Позичали не тільки решітко. Все траплялось у житті. Позичали в сусідів сірники, мило, сіль, олію, цукор, хліб, граблі, лопати, ціпи, сокири, вила, вогонь і багато іншого. Наші пращури старалися жити з сусідами мирно й дружно. Якщо і траплялись якісь конфлікти і непорозуміння, то не надовго. Тільки до першого випадку. Чи то весілля, родини, хрестини, чи, борони Боже, похорони ― то зразу всі образи прощались і забувались. Сусіди знову продовжували жити в злагоді та взаєморозумінні. Весільні батьки посилали молодих кликати сусідів на весілля зі святим хлібом. Дружка клала в сусідів паляницю, а молода чемно запрошувала на весілля. Це означало, що образ більше не існує. Тепер сусіди вважались на весіллі почесними гостями і помічниками. Дуже жаль, що такий звичай тепер призабувся.